Матеріали, з яких виготовляють ґудзики, різноманітні і розподіляються на:

• з натуральних компонентів: перламутр, дерево, метал, смола, скло, ріг.
• з синтетичних матеріалів.

Одним з дорогих природних матеріалів для ґудзиків здавна був перламутр морських і річкових раковин.

Перламутр – (від нім. Perlmutter – “матір перлів”) внутрішній шар черепашок прісноводних і морських молюсків, є органіко-неорганічним композитом натурального походження.
Справжні перламутрові ґудзики вирізають з товстих раковин молюсків того виду, в раковинах якого знаходять перлини. Такі раковини рідкісні, коштують дорого, а відповідно – і самі ґудзики коштують дорого, набагато дорожче пластику. Ґудзики з цього перламутру завжди дуже красиві, зазвичай міцні і довговічні, вони гарно переливаються на світлі. Важливий момент: чим товще ґудзик, тим він міцніший! Слід надавати перевагу гудзикам товщиною 3-4 міліметра. Тонкі ґудзики легше пошкодити, особливо при сухому чищенню.

Любов людини до масиву дерева проявилася, зокрема, в виготовленні швейної фурнітури. Так, для верхнього одягу з масиву деревини виготовляються дуже гарні ґудзики. Вони часто фарбуються в темні кольори і для тривалого збереження зовнішньої привабливості покриваються лаком.

Для виготовлення дерев’яних ґудзиків використовується деревина берези, бука, клена, горіха, самшиту, а також різні екзотичні породи дерева. Оцініть, чого варті лише назви цієї деревини – якаранда, бокоте, падук, венге. Різноманітність забарвлень незабарвленого дерева дійсно дивує. Любителі натуральних матеріалів можуть знайти ґудзики від світло-жовтого кольору із самшиту до насичено-чорного кольору з якаранди.

Добре оброблені ґудзики з масиву дерева неймовірно гарні, але потрібно пам’ятати про їх крихкість і неминуче пошкодження при тривалому впливі води і чистячих засобів. Перед хімчисткою дерев’яну фурнітуру з пальто потрібно обов’язково знімати.

Рогові і кістяні ґудзики

Роги і кістки багатьох тварин використовуються в якості матеріалу для ґудзиків з відмінними зовнішніми якостями.

Рогові ґудзики можуть виготовлятися в натуральних кольорах або фарбуватися в чорний колір. Їх перевагою вважається багато різноманітних малюнків і відтінків рогів і копит, отриманних від різних тварин – буйволів, оленів, лосів, овець, антилоп. Існують також і недоліки у цього природного матеріалу, пов’язані з необхідністю дотримання особливих умов використання. Так, рогові ґудзики бояться нагріву і впливу води, тому що при наявності двох цих чинників вони коробляться і розм’якшуються. Крім цього, ріг погано піддається шліфуванню, в зв’язку з чим краї отворів для пришивання залишаються досить гострими. Нитки в такому випадку будуть часто перерізатися, а ґудзики – відриватися.

Кістяні ґудзики роблять з кісток, що пройшли процедуру відбілювання. Це більш монолітний матеріал в порівнянні з рогом, тому він менш схильний до псування при пранні одягу. Однак потрібно пам’ятати, що кістка досить ламка, тому звертатися з такою фурнітурою треба акуратніше. Крім цього, кістяні ґудзики з часом жовтіють. На темних моделях пальто це напевно залишиться непомітним, а ось на світлих старіння матеріалу фурнітури, швидше за все, буде кидатися в очі.

Скляні ґудзики виготовляють пресуванням. Вони можуть бути прозорими й кольоровими. Недолік – важкі й крихкі.

Цікавими представляються венеціанські ґудзики епохи Відродження, зроблені за технологією 16 століття, cracle glass, коли скляний розпечений ґудзик різко занурювався в холодну воду, а утворені тріщини знову заливалися шаром скла, залишаючись всередині і заломлювали світло, майже як діаманти.

В сучасні часи довершеності домігся Swarovski, вловивши віяння, стати творцем нової модної тенденції, створити чудову кришталеву імперію, і подарувати людям втілення мрії про чудові прикраси.

Металеві ґудзики виготовляють методом штамповки.

Пластмаса і революція в ґудзиковому виробництві

Багато століть і навіть тисячоліть виробництво ґудзиків поступово розвивалося. Спочатку люди використовували природні матеріали, які оброблялися в міру їх умінь і технологій. Потім поступово почали впроваджуватися матеріали, отримані штучним шляхом – чистий метал, скло та інші. Однак виробництво так і залишалося довгий час обмеженим, і широким верствам населення ґудзики виявилися доступні тільки на стику 18-19-го століть. Саме тоді почали працювати перші великі фабрики.

Різні виробники освоювали різні технології виготовлення ґудзиків. Одні вчилися разм’ягшувати через нагрівання роги і копита тварин, щоб потім пресувати з них фурнітуру потрібної форми. Інші скористалися відкриттям технології вулканізації каучуку і почали робити ґудзики з твердої гуми. Проте всі їхні досягнення були зметені після того, як в промисловому виробництві почали масово використовувати пластмасу.

Вперше пластмаса була отримана в 1855 році металургом і винахідником з Великобританії на ім’я Олександр Паркс. Він не став соромитися і назвав матеріал в свою честь – паркезін. Втім, виробництво цього матеріалу збанкрутувало, бо Паркс в своєму прагненні скоротити витрати на виготовлення абсолютно занапастив його якість. Однак прогрес вже було не зупинити. Прапор, що впав, було швидко підхоплено, і пластикові ґудзики менше ніж за сто років видавили з ринку всі інші матеріали.

Звичайно, рогові, дерев’яні, скляні та інші ґудзики не зникли зовсім, але їх виготовлення – це зараз швидше хобі або ремесло, ніж масове виробництво.

Виробництво ґудзиків з галаліту – особливого сорту пластмаси, яка виходила шляхом змішування молочного білка казеїну і формальдегіду. Технології, що використовувалися, дозволяли отримувати матеріал з різними художніми ефектами, який добре обточувався і шліфувався. Крім ґудзиків для пальто і іншого одягу з галаліту робили ручки, гребінці і рукоятки для тростин і парасольок.

Галалітові ґудзики виготовлялися фарбуванням в різні кольори. Забарвлення могло бути однокольоровим, соковитим і рівномірним. Багатобарвні варіанти такої фурнітури для одягу могли імітувати бурштин, мармур, коштовні камені, дерево і інші матеріали. При обробці галаліту певними хімікатами ґудзики ставали дуже схожими на перламутрові.

До переваг галаліту можна віднести його твердість і міцність. Однак цей матеріал активно вбирає вологу, тому в сирому приміщенні ґудзики з нього псуються – вони покриваються пліснявою і коробляться. При перебуванні на відкритому повітрі галалітові вироби тьмяніють.