З історії моди: Візантія

Історія одягу з давніх часів до наших днів є ніби дзеркалом, в якому віддзеркалюється уся історія людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку накладають свій відбиток, свої специфічні риси на одяг людей.

Візантійська мода – спадкоємиця римської, зберегла як античний верхній одяг – тогу, палліум, пенулу тощо, змінивши лише їхні назви, так і спідній – туніку: ця остання змінилася на далматику (dalmatica) та альбу (alba), з пенули з’явилася касу’ ла альда (casula alda). Ці типи одягу стали постійною складовою частиною церковного одіяння.
Іншим змінам піддався античний одяг при імператорському дворі. Тога уже не драпується, бо тепер її шиють з жорсткої парчі, на якій нашиті металеві пластинки, й, окрім того, її прикрашено численною вишивкою, що надало їй ще більшої жорсткості.
Такий одяг стоїть, як святкова упаковка, навколо фігури. За допомогою убрання одяг виражав титул володаря, його права та обов’язки.
Водночас змінюються і функції одягу. Десь в VI столітті консули перестають носити тогу як офіційний костюм. Тепер – це плащ. Це є ознака привілейного стану і гідності. Це – символ, що виділяє дану особистість з оточуючого світу й замикаючий її у житті споглядальному. Цей плащ закриває фігуру з голови до ніг, зростається з нею, й людське тіло під ним буквально зникає.

Уяву про візантійську придворну моду і про початок церковного одягу найліпше усього надає пишнобарвна мозаїка, яка збереглася до нашого часу в Равеннє.
Мозаїчне зображення у церкві Сан Вітале урочистого проходження імператора Юстініана та його дружини Феодори, колишньої актриси, в оточенні почту є найчудовішою демонстрацією моди усіх часів.
На імператорі Юстініані одягнута спідня біла шовкова туніка, що підперезана золотим поясом і прикрашена золотим оздобленням. Верхній плащ пурпурового кольору (колишній античний хламіс), що спадає до самої землі, прикрашений емблемою найвищої імператорської влади – табліоном (tablion) з дорогоцінної парчової тканини. На його почету теж табліони, проте з гладенької тканини.

Табліон – це нібито святковий «фартух», нашитий на плащ з переднього і заднього боку. Візантійська мода є спадкоємницею моди античної й водночас – попередницею раннього середньовіччя. Саме тут зародилася нова жіноча мода носити відразу по декілька одягів, які одягали один на другий. Це були широкі туніки сорочкоподібного крою, яким Візантія додала ще рукави. Спідній одяг мав прилеглі рукави, а верхній – широкі. Зверху цих тунік одягали ще жорсткий плащ.

Таким чином, для візантійської моди тіло людини та природа не являють інтереса, вона створює з фігури нібито стилізований абстрактний трикутник, заповнений багатою декорацією та орнаментом.

Основу цієї моди створюють знаки відзнаки – вишите й прикрашене золотом оздоблення, а на голові діадема – для імператриці й головний покров – у придворної дами. Жінка перетворилася з голови до ніг, перетворившись на сановницю. Шерсть і полотно – забуті. Настало панство парчі, затканої золотими і срібними нитками, прикрашеної багатою вишивкою, перлами та золотом, яку цінували як дорогоцінність.
Такі дорогі тканини виробляли у самій Візантії, де уже з середини VI століття знали таємницю виробництва шовкового полотна. Виробництво парчі, зосереджене, головним чином, в Греції та Сирії, у той час вже не залежало від імпорту «шовковим шляхом» з Індії та Китаю.
Виготовлення шовкових тканин і пурпурового барвника стало у Візантії державною монополією. Дорогі шовкові тканини, певна річ, мали носити лише високі сановники, а найдорожчі – тільки члени імператорського роду.

До Європи ці матеріали попадали, насамперед, як цінні дари для королівських дворів. Таку цінну тканину як дарунок отримав, наприклад, в 1164 р. чеський король Владислав II від угорського короля Стефана III і грецького імператора Еммануіла. Іноді ці дорогоцінні матеріали надходили до Європи й іншим шляхом (наприклад, випадково, під час хрестових походів або через міжнародну торгівлю, що здійснювала обмін товарами між Сходом і Заходом).

Часто-густо парчу було прикрашено геометричними мотивами (кола, квадрати, хрести і зірочки або стилізованими тваринами й рослинами. Ці зразки стали основою орнаментики середньовіччя.

Візантійський одяг зберігався в російській моді протягом 800 років майже без усяких змін. Таким чином, уявe про його зовнішній вигляд ми можемо мати не лише з равенських мозаїк та рельєфів, а й по теперішнім костюмам, що збереглися від російського царського двора.

Матеріали” журналу “Легка промисловість”, докладніша інформація за запитом: