З історії моди: Античний Рим

МОДА МИНУЛИХ ТИСЯЧОЛІТЬ. Історія одягу з давніх часів до наших днів є ніби дзеркалом, в якому віддзеркалюється уся історія людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку накладають свій відбиток, свої специфічні риси на одяг людей.

 

Історія одягу з давніх часів до наших днів є ніби дзеркалом, в якому віддзеркалюється уся історія людства. Кожна країна, кожен народ в окремі періоди свого розвитку накладають свій відбиток, свої специфічні риси на одяг людей.
Як можна зберегти закономірність, організованість, симетрію й доцільність, і водночас надати жіночому одягу граціозність та легкість, а чоловічому – урочистість, доводить «грецьке рококо» – римський одяг. Й зробили це не/ помітні деталі, що перетворили грецький хітон на туніку, яку носили чоловіки й жінки.
Це була нібито домашня сорочка або спідній одяг, який мав назву також туніка інтима (tunica intima). Вона мала і символічне значення. Ця частина одягу була вираженням душі й особистості його володаря, нібито ланкою, що зв’язує душу і тіло.

 

Наприклад, туніка жовтогарячого кольору символізувала страждання. Такого кольору була туніка Геракла, яка, за легендою, була просочена отруєною кров’ю кентавра Несса.
Туніка, яку носили сенатори, відзначалась від інтима широкою пурпурною смугою на грудях і на спині, тоді як у вершників вона була прикрашена вузькою смужкою (sugustus clavus).
Зверху спідньої туніки чоловіки одягали верхній важкий одяг, що звався тога (toga), яка стала національним одягом римлян. Це продовження грецького гіматіона церемоніального характеру, шо надавало їй урочистості. Це уже не лише одяг, це – символ зрілості (в урочистій обстановці молода людина одягала його в знак того, що отримала права римського громадянина) й належності до римської імперії.
Раби, іноземці та вигнанники носити тогу не мали права.
Тогу розкроювали не у вигляді простого чотирикутника, а еліпсоподібно. Й по тому, як її було задраповано судили про володаря – про його культуру і освіту. Добре задрапована тога була вираженням основних якостей володаря, якого, у такий спосіб, оцінювали завдяки тозі. Спосіб носіння тоги був таким же важливим предметом навчання, як і риторика.
Тога і туніка дожили до свого відродження у пізніший час. Видозмінена туніка з’являється у готичне середньовіччя, а за італійського Ренес/санса тогу вчені носили у вигляді плаща.
Знатні жінки зверху туніки інтими одягали ще столу (stola), щось у вигляді широкої спідниці з тонкого полотна – на подобу грецького хітона. 
 

Вільні громадяни мали право носити паллу (palla), верхній плащ, який нагадував чоловічу тогу. У разі великих урочистостей паллу накидали на голову, при цьому інколи її скріплювали фібулами, іноді підпоясували поясом.

Білизну – в сучасному сенсі слова – в Римі носили тільки жінки. Це було щось у вигляді су/ часного бюстгальтера, який мав назву строфіум (strophium) чи маміллара (mamil’ lara).

Потім, в період імперії, від повсякденного носіння тоги відмовилися. У коротші плащі, які були значно зручнішими, насамперед стали одягатися низші класи. Це були – палліум (pal’ lium), пенула (paenula), лацерна (lacerna), що нагадувала грецьку хламіду. Пізніше їх визнала і аристократія.
На голові носили капелюхи і шапки, подібні до грецьких.

Капелюхи петатос (petatos), часто-густо солом’яні, носили чоловіки і жінки, такі як і фрігійський ковпак анатолійського походження. Взимку ж одягали галлоримський куколь, що звався кукумос (cuculus), який пережив і середньовічну моду.

 

 

В період імперії надмірну увагу приділяли догляду за тілом і зовнішнім виглядом. Вишукані тканини, віяла, парасольки, а також гоління й усілякі косметичні засо/ би використовували щодня.

В Греції і у бідних, і у багатих було заведено ходити дома босоніж. В Римі ж за взуттям судили про належність до того чи іншого суспільного класу. Вищі шари суспільства, поряд із сандаліями – солеа (soleae) носили шкіряні черевики, які називали калцеї (calcei), які відзначали римського громадянина від раба.
Калцеї – це високі черевики – чоботи, які на литці зав’язуються шкіряними ремінцями. Це взуття також має свої станові відміни: знатні громадяни носили калцеї з червоної шкіри із срібними прикрасами, решта – з чорної і без прикрас.

 

 
 

Про високий рівень тодішнього перукарського мистецтва свідчать складні й вигадливі жіночі зачіски (особливо в період імперії). Винахідливість начебто не знала меж. Про зачіски складають навіть вірші й епіграми.

Чудові вироби з дорогоцінних металів, прикрашені гравіруванням і філігранню, об/ роблені перлами і дорогоцінним камінням, сперичалися з єгипетським ювелірним мистецтвом, що має свою тисячолітню традицію. Намисто, пояси, ланцюжки, браслети і персні носили тоді й чоловіки, й жінки.

Матеріали” журналу “Легка промисловість”, докладніша інформація за запитом:

 

Вам також має сподобатись...